Отримати консультацію

Заповніть поля форми нижче для запису на консультацію

    Дитина, яка стає чайником

    Хто не в курсі, до чого тут чайник – читайте попередній пост.

    А я сьогодні хочу про верхівку айсбергу.

    Психологи кажуть, що всі проблеми родом із дитинства. І в принципі, більшість батьків з мого оточення вже в курсі, що дитину не треба обмежувати в їжі, що в жодному разі не можна залишати у кімнаті саму зі словами “нехай прокричиться”. І точно не варто робити дитину винною у тому, що мама з татом не можуть знайти спільну мову. Інстаграм переповнений контентом на цю тему, а книги Бенджаміна Спока вже втратили свою популярність. На щастя.

    На цьому фоні (сподіваюся) наші діти будуть зростати, не намагаючись заслужити любов. Вони будуть знати, чого хочуть, і просто жити своє неідеальне життя.

    Проте мало хто говорить на таку цікаву тему як розвиток когнітивних функцій дитини і як розвиток технологій на них впливає. Під такими функціями я маю на увазі увагу, мислення, пам’ять, уяву. Буду їх усі позначати “чайнички” для простоти)

    От вам декілька цікавих фактів:

    1. Розвиток дитини не можливий без фізичного руху. Чим більше вона рухається, падає, самостійно їсть їжу, вдягається тощо, тим швидше її чайнички будуть закипати.

    Іншими словами, якщо батьки все роблять замість дитини (бо піклуються, або хочуть пришвидшити, або не хочуть прибирати розкидану їжу), то вони забирають у неї можливості не тільки самостійності, але і розуму.

    2. Проблема мультиків та ігор на планшеті не в тому, що вони шкодять зору (якщо, звичайно, дитина не сидить за ними годинами). Проблема в тому, що дитина не отримує зворотний зв’язок. Вона нічому не вчиться.

    Навіть якщо гра передбачає виграш, для дитини 2-3 років це такі самі яскраві картинки, як і програш. Як і мультик. Тобто, по великому рахунку, вона не рухається, нічому не вчиться, але споживає дуже багато яскравого контенту, який набагато цікавіший, звичайно, ніж кубики рухати. Забутьте про чайнички, тут цікавіше.

    3. І найстрашніше. У кожного чайничка є свій термін, коли його можна закип’ятити. Якщо до цього моменту дитина не навчиться, то у подальшому житті можна розраховувати тільки на зовсім незначне покращення. І то за умови важкої праці над собою.

    Чули коли-небудь про дітей-мауглі? Це діти, які у дитинстві були ізольовані від нормальних соціальних умов і виросли “дикими”. Нажаль, історія знає вже чимало таких прикладів, і всі вони свідчать про одне й те саме – як би цих дітей не намагалися потім “навчити”, результату майже не було.

    Звичайно, коли розмова про дитину, яка живе у родині, спілкується з однолітками, мови про те, що від планшету вона стане “дикою” не йде. Але. Чи ми помітимо, що у дитини не сформувалося образне, логічне мислення? Чи ми помітимо, що вона не може сфокусуватися на задачі? Чи ми помітимо, що вона не може запамʼятати вірша?

    Чи ми в цей момент подумаємо, що її чайничок не скипів не просто так, а на то були причини? Або ми будемо казати “нє, ну не всім же геніями бути” і шукати родичів, винних у тому, що гени погані?

    Питання філософське.

    Скажу вам чесно, я не вірю, що можна у сучасному світі виховати дитину без планшету. У Ясі є свій і поки що вона його отримує під час перельотів та переїздів на довгі відстані. Але я впевнена, що далі буде більше, бо у неї зʼявляться друзі, і колись вони стануть авторитетами, а не я.

    Питання не в тому, щоб обмежити дитину. Питання у тому, щоб поки є час, якомога більше зацікавити її у реальному світі. І підігріти її чайнички настільки, наскільки це можливо. Так, це складно, вимагає часу та зусиль. Але якщо подивитися на це як на базу, інвестицію в яскраве, повноцінне життя дитини…. Для мене це має сенс.

    А для вас?